Пошук
розширений

Начальник Головного територіального управління юстиції

Грабар Олександр Володимирович

 

 

 

Начальник

Керівництво
Структура управління
Структурні підрозділи управління
Територіальні установи та органи юстиції
ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ РЕЧОВИХ ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО ТА БІЗНЕСУ
СПИСОК НОТАРІУСІВ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ, ЯКІ ПІДКЛЮЧИЛИСЬ ДО ЄДИНОГО ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРУ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ, ФІЗИЧНИХ ОСІБ-ПІДПРИЄМЦІВ ТА ГРОМАДСЬКИХ ФОРМУВАНЬ
ПОРЯДОК ОФОРМЛЕННЯ СПАДЩИНИ УПОВНОВАЖЕНИМИ ОСОБАМИ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
ОЧИЩЕННЯ ВЛАДИ
Державні закупівлі
Юридичний всеобуч
Запитання-відповіді
ВАКАНСІЇ
Контактна інформація
Переліки громадських формувань
Перелік зареєстрованих друкованих ЗМІ
Інформаційно-юридична газета "Правовий орієнтир"
Нотаріат
Державна виконавча служба: запитання-відповіді
Систематизація законодавства
Доступ до публічної інформації
Плани роботи
Робота колегій Головного територіального управління юстиції
Доступ до правосуддя
Кадрова робота та державна служба
Державна реєстрація нормативно-правових актів
Організаційні питання
Правова робота
Запобігання проявам корупції
ОНЛАЙН-КОНСУЛЬТАЦІЇ
Інформація для громадян, які приїхали з Автономної Республіки Крим та м. Севастополь
Основи соціального захисту інвалідів в Україні
Роз'яснення щодо організації роботи та оплати праці працівникам навчальних закладів, розташованих на території проведення АТО
АКТУАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ ГРОМАДСЬКИХ ОБ'ЄДНАНЬ
МЕТОДИЧНА РОБОТА
Правова освіта
Порядок витребування документів громадянами, які проживають на тимчасово окупованій території України
Адміністративні послуги у сфері легалізації об'єднань громадян
СКАЗАНО - ЗРОБЛЕНО: ПРЕЗЕНТАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ РОБОТИ-2016
До уваги громадян, які проживають на тимчасово окупованій території України


Онлайн-чат з питань державної реєстрації актів цивільного стану
Правові засади
Екскурс в історію
Новини управління
Звернення громадян
Діяльність з питань банкрутства
Оголошення, анонси
БЕЗОПЛАТНА ПРАВОВА ДОПОМОГА
Урочиста реєстрація шлюбу
Громадська приймальня
"Гарячі" телефонні лінії
ПІЛОТНИЙ ПРОЕКТ «ШЛЮБ ЗА ДОБУ»
СОЦІАЛЬНІ ВІДЕОРОЛИКИ МІН'ЮСТУ - БВПД, ОНЛАЙН-СЕРВІСИ
"ОНЛАЙН-БУДИНОК ЮСТИЦІЇ"
ДО УВАГИ АГРАРІЇВ! АНТИРЕЙДЕРСЬКІ АГРАРНІ ШТАБИ! МОБІЛЬНІ ТОЧКИ ДОСТУПУ ДО СИСТЕМИ БЕЗОПЛАТНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ! ТЕЛЕФОН ГАРЯЧОЇ ЛІНІЇ!
Я МАЮ ПРАВО! ПРОЕКТ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ (відеоматеріали)
Адресна безоплатна правова допомога
Он-лайн чат з питань державної реєстрації актів цивільного стану
      ( )
Головна / Структура / Юридичний всеобуч /

Запитання-відповіді



 

Актуальна інформація

щодо прав, обов’язків, соціального й правового захисту військовозобов'язаних, призваних на військову службу

у зв'язку з мобілізацією, резервістів,

а також військовослужбовців, прийнятих на військову службу в добровільному порядку (за контрактом)

 

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є конституційним обов'язком громадян України.

Військовий обов'язок включає, зокрема  прийняття на військову службу в добровільному порядку (за контрактом), призов на військову службу, проходження служби у військовому резерві.

Права та обов’язки, соціальний та правовий захист військовозобов'язаних, призваних на військову службу у зв'язку з мобілізацією, та резервістів.

 

Обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно зі статтею 22 цього Закону військовозобов’язані зобов'язані з'являтися за викликом до військових комісаріатів (військовозобов'язані Служби безпеки України – за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України) для постановки на військовий облік та визначення призначення на воєнний час.

Під час мобілізації та переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на штати воєнного часу громадяни (крім тих, які проходять службу у військовому резерві), зобов'язані з'явитися на збірні пункти у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних посвідченнях, повістках або розпорядженнях військових комісарів (військовозобов'язані Служби безпеки України - керівників органів, де вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Резервісти зобов'язані з'явитися до військових частин у строки, визначені командирами військових частин, в яких вони проходять службу у військовому резерві.

Громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу уповноваженої посадової особи.

Відповідно до статті 23 Закону не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані:

заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

визнані відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії);

чоловіки, на утриманні яких перебувають п'ять і більше дітей віком до 16 років (такі чоловіки можуть бути призвані на військову службу у разі їх згоди тільки за місцем проживання);

жінки, на утриманні яких перебувають діти віком до 16 років (такі жінки можуть бути призвані на військову службу в разі їх згоди і тільки за місцем проживання);

зайняті постійним доглядом за особами, що його потребують, відповідно до законодавства України, в разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законами випадках.

Права та обов'язки військовозобов'язаних під час проходження зборів та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві встановлюються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 29 цього Закону призвані на збори військовозобов'язані та резервісти, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, забезпечуються матеріальними засобами в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. 

За призваними на збори військовозобов'язаними на весь період зборів та резервістами на весь час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві, включаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, зберігаються місце роботи, а також займана посада та середня заробітна плата на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування і форм власності.

Порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних та резервістів визначено  постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1644.

Виплата середньої заробітної плати військовозобов'язаним за весь період зборів та резервістам за час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо військовозобов'язаний захворів під час зборів і продовжує хворіти після їх закінчення, за ним зберігаються місце роботи і займана посада, а з дня закінчення зборів, у разі тимчасової непрацездатності, замість заробітної плати виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності відповідно до закону.

Якщо резервіст захворів під час виконання ним обов'язків служби у військовому резерві і продовжує хворіти після закінчення терміну виконання цих обов'язків, за ним зберігаються місце роботи і займана посада, а з дня закінчення терміну виконання цих обов'язків, у разі тимчасової непрацездатності, замість заробітної плати виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності відповідно до закону.

Військовозобов'язаним, які на день призову на збори не працюють, на весь період зборів та резервістам з числа непрацюючих на весь термін виконання ними обов'язків служби у військовому резерві, включаючи час проїзду до військової частини і назад, виплачується грошове забезпечення в розмірі мінімальної заробітної плати за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями.

Статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачена виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, у розмірі, встановленому цим Законом.

Права та обов’язки, соціальний та правовий захист військовослужбовців, прийнятих на військову службу в добровільному порядку (за контрактом)

Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі – Закон), відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

На військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим статтею 20 Закону вимогам проходження військової служби.

Відповідно до статті 21 Закону громадяни України для виконання обов'язків, пов'язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються районними (міськими) військовими комісаріатами на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов'язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров'я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати. 

Перевезення громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, до місця служби здійснюються за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво відповідними військовими формуваннями, в яких проходять військову службу військовослужбовці.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі, регулюються Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від                       10 грудня 2008 року № 1153.

З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт про проходження громадянами України військової служби, в якому, серед іншого визначаються права та обов’язки військовослужбовця, термін дії контракту.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Розділом ІІ зазначеного Закону встановлені права військовослужбовців щодо:

забезпечення громадянських прав і свобод

(військовослужбовці беруть участь у референдумах, обирають і можуть бути обраними до відповідних місцевих рад та інших виборних державних органів згідно з Конституцією України);

реалізації права на свободу світогляду і віросповідання

(військовослужбовці вправі сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відкрито висловлювати свої релігійні або атеїстичні переконання);

недоторканності військовослужбовців

(військовослужбовцю гарантується недоторканність особи. Він не може бути арештований інакше, як на підставі судового рішення);

 

вибору місця проживання і виїзду за кордон

(військовослужбовці при звільненні з військової служби мають право на вибір місця проживання в будь-якому населеному пункті України або в іншій державі відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України);

 

грошового забезпечення

(держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення);

продовольчого, речового та іншого забезпечення

(продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України);

службового часу і часу відпочинку

(загальна тривалість службового часу військовослужбовців на тиждень не може перевищувати нормальної тривалості робочого часу за відповідний період, визначеної законодавством України, за винятком випадків проведення військових навчань, походів кораблів, бойових стрільб та бойового чергування, несення служби в добовому наряді та інших заходів, пов'язаних із забезпеченням боєготовності військових частин, які здійснюються без обмеження загальної тривалості службового часу. Вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов'язків);

права на відпустки

(військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Також їм надаються додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України);

охорони здоров'я та медичної допомоги

(військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи. Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей мають право не більше одного разу на рік на санаторно-курортне лікування та відпочинок у санаторіях, будинках відпочинку, пансіонатах і на туристських базах Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів з пільговою оплатою вартості путівок у розмірах та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України. Таким же правом користуються члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби);

 

забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями

(держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами);

права військовослужбовців та членів їх сімей на освіту

(військовослужбовці мають право на навчання (у тому числі на отримання післядипломної освіти) у військових навчальних закладах, відповідних підрозділах підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації військовослужбовців. Військовослужбовцям, які прийняті на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу після здобуття базової або повної вищої освіти за державним замовленням, дозволяється навчатися в інших вищих навчальних закладах без відриву від служби після проходження ними строку служби, який дорівнює часу їхнього навчання для здобуття попередньої вищої освіти);

пенсійного забезпечення і виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби

(пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби в залежності від підстав звільнення виплачується одноразова грошова допомога в розмірі від 25 до 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби);

одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності

(одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, у розмірі:

500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста;

250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи).

Статтею 14 цього Закону встановлено пільги військовослужбовцям та членам їх сімей.

Так, військовослужбовці мають право на безоплатний проїзд:

1) залізничним, повітряним, водним та автомобільним (за винятком таксі) транспортом:

а) у відрядження;

б) у відпустку в межах України;

в) при переведенні на нове місце проходження військової служби або у зв'язку з передислокацією військової частини;

г) до місця проживання, обраного при звільненні з військової служби в межах України;

2) всіма видами транспорту загального користування міського, приміського та міжміського сполучення (за винятком таксі) - тільки військовослужбовці строкової військової служби.

При переведенні військовослужбовців на нове місце проходження військової служби або звільненні з військової служби вони мають право на безоплатне перевезення до 20 тонн особистого майна в контейнерах з попереднього місця проживання до нового залізничним транспортом, а там, де такого виду транспорту немає, - іншими видами транспорту (за винятком повітряного). У разі перевезення особистого майна в окремому вагоні, багажем та дрібною відправкою їм відшкодовуються фактичні витрати, але не більше вартості перевезення майна в контейнері вагою 20 тонн.

Члени сімей військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) мають право на безоплатний проїзд залізничним, повітряним, водним та автомобільним (за винятком таксі) транспортом:

1) від місця проживання до місця проходження військової служби військовослужбовця у зв'язку з його переведенням;

2) до місця проведення відпустки військовослужбовцем в межах України;

3) при звільненні військовослужбовця з військової служби, а також у разі загибелі (смерті) військовослужбовця - до обраного місця проживання в межах України.

Члени сімей військовослужбовців при переїзді до обраного місця проживання у зв'язку із загибеллю (смертю) військовослужбовця мають право на безоплатне перевезення до 20 тонн особистого майна в контейнерах залізничним транспортом, а там, де такого виду транспорту немає, - іншими  видами транспорту (за винятком повітряного). У разі перевезення особистого майна в окремому вагоні, багажем та дрібною відправкою їм відшкодовуються фактичні витрати, але не більше вартості перевезення майна в контейнері вагою 20 тонн.

Військовослужбовці, які стали інвалідами внаслідок бойових дій, учасники бойових дій та прирівняні до них особи, а також батьки військовослужбовців, які загинули чи померли або пропали безвісти під час проходження військової служби, користуються правом безоплатного проїзду всіма видами міського пасажирського транспорту загального користування (крім таксі) в межах адміністративного району за місцем проживання, залізничного та водного транспорту приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів. Вони мають право на 50-відсоткову знижку при користуванні міжміським залізничним, повітряним, водним та автомобільним транспортом відповідно до закону.

Військовослужбовці при направленні у відрядження, до нового місця проходження військової служби, а також до місця використання відпустки та назад мають право на придбання проїзних документів для себе та членів своєї сім'ї на всі види транспорту поза чергою. При цьому військовослужбовці, які направляються у відрядження, користуються правом на бронювання та отримання поза чергою місця в готелі на підставі посвідчення про відрядження.

При виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, мають право на першочергове встановлення квартирного телефону, а також першочергове встановлення квартирної охоронної сигналізації.

Військовослужбовці строкової військової служби мають право безоплатно відправляти й одержувати листи. Безоплатними поштовими посилками відправляється особистий одяг громадян, призваних на строкову військову службу.

Витрати, пов'язані з перевезенням військовослужбовців та членів їх сімей, їх особистого майна залізничним, повітряним, водним і автомобільним (за винятком таксі) транспортом, бронюванням місць у готелях при направленні військовослужбовців у відрядження, відшкодовуються за рахунок коштів Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці та члени їх сімей, які мають право на пільги, гарантії та компенсації відповідно до цього Закону, користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, встановленими для громадян України законами та іншими нормативно-правовими актами, а також рішеннями органів місцевого самоврядування. Якщо такі особи одночасно мають право на отримання однієї і тієї ж пільги, гарантії чи компенсації з кількох підстав, то їм надається за їх вибором пільга, гарантія чи компенсація тільки з однієї підстави, крім випадків, передбачених законами.

 

 

 ________________

 

          Громадянин скаржиться на працівників ДАІ, вважаючи, що його неправомірно притягують до відповідальності за порушення правил дорожнього руху (складення одночасно двох протоколів про правопорушення, обмеження в правах: щодо ознайомлення його з матеріалами справи, ненадання можливості надати пояснення та докази тощо).  

 

Згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП) аміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. 

В своєму електронному листі на адресу Головного управління юстиції дописувач зазначає, що  його притягують до відповідальності за правопорушення, відповідальність  за які встановлена ст. 126 та ст. 130 КУпАП.

Слід зазначити, що це два різні види адміністративних правопорушень, зокрема:

-                ст. 126 -  керування транспортними засобами водіями, які не мають  відповідних документів або не пред'явили їх для перевірки;

-                ст. 130 - керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

При цьому справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 126 КУпАП,  розглядаються відповідним органом  внутрішніх справ, а справи про правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, - відповідним районним (районним у місті), міським чи міськрайонниим судом.

         Згідно зі ст. 36 КУпАП при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо ж особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.

         Враховуючи наведене, вважаємо, що складання двох протоколів за вказані вище правопорушення про адміністративні правопорушення є правомірним.

З приводу інших запитань автора даного листа щодо порушень, допущених, на його думку, працівниками ДАІ, то у випадку незгоди з винесеним рішенням постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим (ст.287 КУпАП), зокрема, постанову органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд. Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу (ст.289 КУпАП).

Водії автотранспортних засобів також мають знати, що:

- статтею 258 КУпАП встановлено випадки, коли протокол за адміністративне правопорушення не складається і уповноважений орган (посадова особа) на місці вчинення правопорушення виносить відповідну постанову. Однак, якщо під час її складання особа оскаржить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення;

- Інструкцією з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, затвердженої Міністерством внутрішніх справ України від 26.02.2009 №77 розмежовано випадки, коли розглядати від імені органів Державтоінспекції МВС справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право безпосередньо працівники Державтоінспекції МВС, які мають спеціальні звання та коли таке право надано начальнику або заступнику начальника відділення (відділу, управління, Департаменту), командиру або заступнику командира окремого підрозділу Державтоінспекції МВС, начальнику відділу внутрішніх справ або особі, що виконує його обов'язки;

- справа про адміністративне правопорушення розглядається в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи (ст. 277 КУпАП). Повістка особі, яка притягається до відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді – ст. 2771 КУпАП. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (ст. 283 КУпАП). Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено (ст. 285 КУпАП). У випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу, копія постанови уповноваженої посадової особи у справі про адміністративне правопорушення вручається особі, щодо якої її винесено, на місці вчинення правопорушення;

- постанову уповноваженого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення може бути скасовано або змінено за протестом прокурора керівником відповідного органу, а також незалежно від наявності протесту прокурора - керівником вищестоящого органу. Особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. (ст.288 КУпАП).

 

Жителі населеного пункту незадоволені якістю перевезення пасажирів на приміському маршруті. На сесії сільської ради розглянуто питання про зміну автоперевізника. Тож чи має право сільська рада, керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», укласти договір на перевезення пасажирів

з іншим автоперевізником?

Статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту.

Більш детально питання організації автомобільних перевезень врегульовано в спеціальному Законі України від  05.04.2001 №2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт» (далі  - Закон), який регламентує правовідносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Згідно із зазначеним вище Законом на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту покладається організація пасажирських перевезень . на міських автобусних маршрутах загального користування (міський автобусний маршрут - автобусний маршрут, який не виходить за межі території населеного пункту).

         Що стосується організації пасажирських перевезень на міжміських (автобусний маршрут, який з'єднує населені пункти і протяжність якого перевищує 50 км) та приміських (автобусний маршрут, який з'єднує населені пункти і протяжність якого не перевищує 50 км)  автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території області (внутрішньо-обласні маршрути), то згідно зі статтею 7 Закону, організація таких пасажирських перевезень покладається на Раду міністрів Автономної Республіки Крим чи обласні держадміністрації.

         При цьому відносини автомобільного перевізника  із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Відповідно до ст. 7 Закону органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування  зобов'язані проводити конкурс на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування; Процедура підготовки та проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування визначена постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 1081  «Про затвердження порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування».

 ------------------------------

Який механізм стягнення аліментів з  громадян, які проживають в інших країнах

       Питання стягнення аліментів з боржників, що перебувають чи мешкають в іноземних державах можливо вирішити лише в рамках існуючих міжнародних законодавчих актів.

Так, згідно чинного законодавства договірні Сторони надають одна одній допомогу у розшуку відповідача у справах про стягнення аліментів, коли є підстава вважати, що відповідач знаходиться на території іншої Договірної Сторони (Держави) і судом винесено ухвалу про оголошення його розшуку.

       Після встановлення місцезнаходження особи з якої повинні стягувати аліменти за рішенням суду, необхідно вжити заходів щодо належного оформлення матеріалів клопотання про стягнення аліментів на території іноземної держави, які готуються відповідним місцевим судом за заявами позивачів.

Головне управління юстиції у Житомирській області перевіряє документи на відповідність міжнародним договорам та конвенціям і спрямовує на виконання до компетентних органів, що є одним з напрямків правового співробітництва з іноземними країнами.

 

Чи можна направити судові документи про стягнення аліментів з колишнього чоловіка, що мешкає в Польщі, на виконання Мінської Конвенції 1993р.?

 

            Конвенція про правову допомогу і правові відносини по цивільним, сімейним та кримінальним справам від 22.01.1993 набула чинності для: Республіки Білорусь, Узбекистан, Казахстан, Таджикистан, Вірменії, Молдови, Азербайджану, Російської Федерації, України, Грузії та Туркменістану (тобто країн СНД). Республіка Польща до Конвенції не приєдналася.

           24.05.93 підписано Договір між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах який набув чинності 14.08.1994р. Судові документи необхідно оформляти відповідно до зазначеного договору. Оформлення цих документів здійснюється заявницею та відповідним судом за місцем проживання заявниці. Перевірка належного оформлення судових документів здійснюється Головним управлінням юстиції та в разі належного їх складення документи направляються до Міністерства юстиції України для подальшого направлення компетентному органу. Та саме Головним управлінням юстиції сповіщається заявницю про прийняте іноземною установою рішення.

 

Чи існують міжнародні договори чи Конвенції з країнами далекого зарубіжжя: Грецією, Великобританією, Чехією, Угорщиною, Францією, Ізраїлем, та чи реально нашим громадянам стягнути аліменти з боржників, що мешкають в цих країнах?

 

       Ще донедавна в Україні процедура стягнення аліментів з боржників, що мешкають в цих державах була досить складною та розмитою, однак в 2006 році Україна приєдналася до Конвенції про стягнення аліментів за кордоном, укладеної в Нью-Йорку 1956 року, та Міністерством юстиції України в грудні 2006 року затверджено Інструкцію щодо порядку стягнення аліментів за кордоном. Вказана інструкція передбачає спрощену процедуру стягнення аліментів на дитину чи утримання іншого члена родини.

 

З якими країнами сьогодні укладено Конвенцію з цього питання та яким чином можна оформити документи для отримання аліментів?

 

      Конвенцію про стягнення аліментів за кордоном підписала 61 держава світу. Так,   Конвенція застосовується у відносинах з Австрією, Алжиром, Аргентиною, Бельгією, Бразилією, Ватиканом, Великобританією, Гаїті, Гватемалою, Грецією, Данією, Естонією, Ізраїлем, Італією, Німеччиною та іншими державами.

       Питання про стягнення аліментів порушується фізичною особою на своє утримання або на користь іншої особи, а також юридичної особи, що має право порушувати питання про стягнення аліментів.

 

 

З якими матеріалами потрібно звертатися для вирішення питання про стягнення аліментів?

      Звернення про вирішення питання про стягнення аліментів на підставі Конвенції оформлюється позивачем письмово в довільній формі.

Обов'язково, до звернення додається заява про стягнення аліментів на підставі Конвенції про стягнення аліментів за кордоном.

          Відповідно до статті 3 Конвенції, заява чи додатки до неї повинні містити таку інформацію та документи:

а) повне ім'я відповідача (боржника), дату народження, громадянство та, наскільки це відомо позивачу, його місця проживання протягом останніх п'яти років, рід занять і місце роботи, фотокартку (за наявності);

б) відомості про фінансові та сімейні обставини відповідача, у тому числі інформацію про належне йому майно;

в) відомості про фінансові та сімейні обставини позивача (заявника), у тому числі довідку про доходи;

г) засвідчену копію документа, що підтверджує ступінь родинних зв'язків між відповідачем та особою, на користь якої вимагаються аліменти (наприклад, свідоцтва про народження, рішення суду про встановлення батьківства тощо);

ґ) фотокартку позивача;

д) будь-яку іншу інформацію, що може сприяти встановленню місцезнаходження відповідача (боржника) чи виконанню клопотання, або яка визначена відповідною Договірною Стороною як необхідна;

 е) нотаріально засвідчене доручення, яке уповноважує орган, що приймає, відповідної Договірної Сторони діяти від імені позивача, або інформацію про будь-яку іншу особу, уповноважену діяти від імені позивача.

            Якщо заява стосується вирішення питання про зміну розміру аліментів, то надається засвідчена копія судового рішення чи іншого документа, яким установлено розмір аліментів.

 

            Обов'язково, до звернення додаються переклад заяви і документів на офіційну мову Договірної Сторони, на території якої пропонується стягнути аліменти.

           Ці матеріали подаються, саме в тих випадках коли відсутнє рішення суду України про стягнення аліментів з відповідача, який проживає за кордоном, або коли згідно із законодавством Договірної Сторони вирішення питання здійснюється за місцем проживання відповідача, або коли потребує вирішення питання про зміну розміру аліментів.

 

 

А як бути у випадках, коли є в наявності рішення суду України та його потрібно виконувати за кордоном?

       В разі наявності рішення суду України позивачем або уповноваженою особою подається письмово в довільній формі звернення про визнання і виконання рішення суду України про стягнення аліментів на території іншої Договірної Сторони.

До звернення додається клопотання про визнання і виконання рішення про стягнення аліментів на підставі Конвенції про стягнення аліментів за кордоном.

 Клопотання повинно містити таку інформацію:

 а) повне ім'я відповідача (боржника), дата народження, громадянство та, наскільки це відомо позивачу (стягувачу), його адреси протягом останніх п'яти років, рід занять і місце роботи і, по можливості, фотокартка;

б) наявні відомості про фінансові та сімейні обставини боржника, у тому числі інформація про належне йому майно;

в) будь-яка інша інформація, що може сприяти встановленню місцезнаходження боржника чи виконанню клопотання або яка визначена відповідною Договірною Стороною як необхідна.

        Крім того, до клопотання додаються належним чином оформлені судом, що виніс рішення, такі документи:

а) копія судового рішення;

б) довідка про те, що рішення набрало законної сили;

в) довідка про часткове виконання або невиконання рішення на території України;

г) довідка про те, що відповідач був належним чином повідомлений про день судового засідання, якщо відповідач не брав участі в судовому засіданні;

ґ) при необхідності та можливості копія протоколу судового засідання (або журналу судового засідання), під час якого справу про стягнення аліментів було розглянуто по суті.

        Бажано до звернення додати фотокартку стягувача і переклад клопотання та документів, що до нього додаються, на офіційну мову Договірної Сторони, на території якої пропонується здійснити визнання і виконання рішення.

 

Які встановлюються розміри аліментів?

        Так, встановлення розміру аліментів вирішується законодавством тієї країни, де будуть стягуватися аліменти. Валюта, в якій проводиться стягнення, також встановлюється внутрішнім законодавством країни, де будуть проводитись стягнення. Однак останнім часом в більшості країн світу аліменти стягуються в євро.

        Рішення судів України про стягнення аліментів виносяться у відповідності до положень Сімейного кодекс України, що передбачає два способи визначення розміру аліментів: у частині від заробітку (доходу) матері, батька дитини та у твердій грошовій сумі.

         При цьому суттєво змінилося правове регулювання аліментних відносин щодо визначенням їх розміру. Так, у Сімейному Кодексі немає традиційної для сімейного права фіксації аліментних часток (1/4, 1/2 від заробітної плати або доходу залежно від кількості дітей, на котрих сплачуються аліменти), які були закріплені в раніше чинному законодавстві.

        На сьогоднішній день визначення розміру аліментів відбувається в пайовому співвідношенні до заробітку (доходу) батьків, проте сам розмір такої частки законом не встановлюється. Суд самостійно встановлює в кожній конкретній судовій справі той чи інший розмір аліментів на дитину, при цьому враховуються стан здоров'я і матеріальне становище дитини, стан здоров'я і матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

        Разом з цим, при визначенні розміру аліментів у частці від заробітку матері, батька дитини розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим за 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

          Другим способом визначення розміру аліментів на дитину є встановлення розміру аліментів у твердій грошовій сумі за наявності певних обставин, а саме:

- якщо платник має нерегулярний дохід;

- якщо платник частину доходу одержує в натурі.

          Перелік випадків стягнення аліментів у твердій грошовій сумі не є вичерпним, бо є випадки, коли з кожним з батьків залишаються неповнолітні діти. У такому разі аліменти стягуються з одного батька на користь іншого, менш забезпеченого, залежно від матеріального й сімейного становища батьків.

         Найчастіше саме коли боржники проживають в країнах дальнього зарубіжжя компетентним установам іноземних держав зручніше стягувати аліменти у твердих грошових сумах.

           Мова йде насамперед про ті держави, де судова система значно відрізняється від нашої і поняття присудження аліментів в частці від доходу в ній відсутнє (Німеччина, Італія, Туреччина та ін.). У такому випадку слід зазначати тверду грошову суму, інакше рішення проблематично або навіть не можливо буде виконати за кордоном.

 

Якщо один з батьків виїжджає на постійне місце проживання в державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, чи звільняється він від обов'язку утримувати дитину?

        З метою запобігання ухилення батьків від утримання дітей, особа, котра виїжджає на постійне місце проживання за кордон, разом із заявою про видання паспорта громадянина України для виїзду за кордон або оформлення відповідної сторінки в паспорті подає в паспортну службу органу внутрішніх справ за місцем постійного проживання в разі наявності дитини (дітей), яка залишається в Україні, договір про виплату аліментів, або нотаріально засвідчену заяву про відсутність в одержувача аліментів вимог про стягнення аліментних платежів, або нотаріально завірену копію постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження (якщо стягнення аліментів проводилося за рішенням суду).

        Договір про виплату аліментів укладається між особою, що виїжджає за кордон та з тим з батьків, з ким залишається дитина (діти), або її опікуном, піклувальником, або ж шляхом укладення договору про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з переданням права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку і т.ін.). Такий договір підлягає посвідченню в нотаріальному порядку. У разі не укладення такого договору в добровільному порядку аліменти призначаються за рішенням суду.

---------------------------

        Хочу подати до суду позов на недотримання позичальником умов договору позики. Наскільки мені відомо, я повинен сплатити судовий збір в розмірі 1% від суми позову та кошти на інформаційно-технічне забезпечення (ІТЗ). В канцелярії суду мені не надали інформацію про розмір ІТЗ.  Раніше мені потрібно було сплатити 120 грн. за ці послуги. Якою є сума сьогодні – не знаю. Допоможіть, будь ласка, розібратися в цьому питанні.

З приводу запитання щодо розміру оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення повідомляємо, що згідно з чинною редакцією Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 за №1258 у справі позовного провадження з розгляду спору майнового характеру сума витрат встановлена в розмірі 120 грн.

З питання необхідності надання до суду разом з позовною заявою довідки з адресного бюро повідомляємо наступне.

Відповідно до статей 74, 118-120 Цивільного процесуального кодексу України позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції

Позовна заява повинна містити ім'я (найменування) позивача і відповідача, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі, перелік документів, що додаються до заяви.

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника,  якщо позовна заява подається представником позивача.

Крім того позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Судова повістка надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.

З наведеного вбачається, що законодавець не вимагає надання позивачем довідки з адресного бюро про місце проживання відповідача.

 

           Дідусь помер 20 років тому, спадщину не приймав жоден з його п'яти дітей. Після смерті дідуся залишилося майно: старенька хатинка та земельна ділянка. На цей час в хаті зареєстровані два сини та онук. Інші діти давно проживають окремо. Хто має право на спадщину та як правильно її оформити сьогодні?

           У разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні положення Цивільного кодексу Української РСР (ЦК УРСР) від 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, визначення кола спадкоємців за законом. Якщо спадщина відкрилася до 1 січня 2004 року (час набрання чинності Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року), але строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються нині чинним Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року.

             Враховуючи, що після відкриття спадщини минуло 20 років, до спадкових правовідносин мають застосовуватися положення цивільного законодавства щодо встановлення факту прийняття спадщини відповідно до статті 549 ЦК УРСР від 1963 року. Коли потенційні спадкоємці протягом шести місяців з часу відкриття спадщини не подали до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття, спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном. Прийняття спадщини в даному випадку має підтверджуватися різними діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння (користування, розпорядження) спадковим майном, зокрема, підтримували це майно в належному стані, сплачували податки, інші платежі тощо.

            Для належного оформлення права на спадщину дітям спадкодавця необхідно, по-перше, зібрати докази вступу в управління чи володіння спадковим майном (ці дії, відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК УРСР, повинні були вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини); по-друге, звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та одержання свідоцтва про право на спадщину за законом; і насамкінець -  одержати свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно та зареєструвати це право в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

           У разі відсутності необхідних документів, що підтверджують факт прийняття спадщини та обґрунтованої відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, факт її прийняття встановлюється в порядку окремого (непозовного) провадження шляхом звернення до суду із заявою про встановлення факту прийняття спадщини. Судове рішення про встановлення такого факту, після набрання законної сили, є документом, відповідно до якого нотаріус кожному із спадкоємців (дітям спадкодавця), які звернулися із заявою до суду, повинен видати свідоцтво про право на спадщину за законом, враховуючи рівний розмір їх часток у спадщині (ч. 1 ст. 1267 ЦК України). Свідоцтво видається на ім'я кожного зі спадкоємців, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

            Правильне оформлення права на спадщину - юридичне право спадкоємця в повному обсязі користуватися, володіти та розпоряджатися успадкованим майном. Спадкоємець зобов'язаний зареєструвати нерухоме майно в органах, які здійснюють його державну реєстрацію. Адже право власності на таке майно виникає у спадкоємця саме з моменту його державної реєстрації.

 

Чи можливо державним службовцям встановлювати скорочений робочий час?
Тривалість робочого часу державних службовців визначається відповідно до законодавства про працю України з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про державну службу».
Статтею 51 Кодексу законів про працю України (КЗпП) скорочена тривалість робочого часу передбачена працівникам віком від 14 до 18 років або зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці. Крім того, законодавством встановлена скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників – учителів, лікарів та інших, що зазначається у відповідному законі або постанові уряду. Законодавством про державну службу цього не передбачено.
Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.
Зважаючи на викладене, державному службовцеві не може бути встановлено скорочений робочий час.
 
Чи мають право працювати в одному державному органі особи, які є близькими родичами?
Згідно із Законом України «Про державну службу», не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які в разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їхніми близькими родичами чи свояками. КЗпП також установлено обмеження щодо спільної роботи на одному й тому ж підприємстві, в установі, організації осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя), якщо у зв’язку з виконанням трудових обов’язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному.
Отже, близькі родичі або свояки мають право працювати в одному державному органі лише в тому випадку, якщо між ними під час виконання службових обов’язків не буде безпосередньої підпорядкованості.
 
Який порядок зарахування до стажу державної служби часу військової служби?
Військова служба є державною службою особливого характеру і час її проходження зараховується громадянам України до стажу державної служби. Згідно з Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року, державним службовцям до їхнього стажу державної служби зараховуються всі види військової служби, яку вони проходили у Збройних Силах та інших військових формуваннях України й колишнього СРСР.
Підставою для зарахування до стажу державної служби часу військової служби є записи про проходження військової служби у військовому квитку або довідки, видані відповідним військовим комісаріатом, де особи перебувають на військовому обліку.
 
Чи має право державний службовець на виплату грошової допомоги в розмірі 10 посадових окладів, якщо вона не була йому вчасно виплачена?
              Закон України «Про державну службу» передбачає виплату державним службовцям у разі виходу на пенсію за наявності стажу державної служби не менше ніж 10 років грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів. Обов’язковою умовою для отримання такої допомоги є вихід такого працівника на пенсію державного службовця відповідно до згаданого Закону.
         Ураховуючи викладене, грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів виплачується при фактичному виході на пенсію державного службовця та звільненні з державної служби у зв’язку з виходом на пенсію.
         При дотриманні зазначених умов грошова допомога державному службовцеві, якому вона не була надана вчасно, може бути виплачена органом, з яким він перебував у трудових відносинах.   
 
З якого моменту змінюється розмір надбавки за вислугу років?
            Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року № 283 «Про порядок обчислення стажу державної служби», надбавка за вислугу років обчислюється за фактично відпрацьований час, виходячи з посадового окладу, з урахуванням доплати за ранг та залежно від стажу державної служби. У державних службовців, які протягом календарного місяця отримали право на підвищення надбавки за вислугу років, її розмір змінюється з дня набуття права на підвищення.
 
Які існують види і строки підвищення кваліфікації державних службовців?
            Основними видами підвищення кваліфікації державних службовців, що забезпечують його безперервність, є:
-          навчання за професійними програмами підвищення кваліфікації державних службовців;
-          самостійне навчання (самоосвіта), зокрема участь у щорічному Всеукраїнському конкурсі «Кращий державний службовець»;
-          тематичні постійно діючі семінари;
-          тематичні короткотермінові семінари, зокрема тренінги;
-          стажування в органах, на які поширюється чинність Закону України «Про державну службу», а також за кордоном.
Підвищення кваліфікації працівників здійснюється за професійною програмою підвищення кваліфікації державних службовців, а також відповідними програмами тематичних постійно діючих та короткотермінових семінарів, стажування, самоосвіти.
 
Які заходи повинен вжити керівник державного органу, якому стало відомо про вчинення його підлеглими корупційного діяння?
У разі виявлення чи отримання інформації про вчинення підлеглим корупційного діяння або порушення спеціальних обмежень, керівник органу в межах своєї компетенції зобов’язаний вжити заходів для припинення таких діянь та негайно повідомити про їх вчинення органи, які ведуть боротьбу з корупцією.
 
Чи можна продовжувати працювати на посаді державного службовця після оформлення пенсії державного службовця зі зниженим пенсійним віком до досягнення граничного віку перебування на державній службі?
Відповідно до статті 23 Закону України «Про державну службу», граничний вік перебування на державній службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. Статтею 30 цього Закону передбачено, що однією з підстав припинення служби є досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби.
Таким чином, до досягнення граничного віку особа, яка отримує пенсію, може бути прийнята і перебувати на посаді державного службовця на загальних підставах.
 
  
Чи правомірні дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти боржника, якщо без підтвердження про отримання боржником постанови щодо відкриття виконавчого провадження державний виконавець керується записом у журналі про відправку поштової кореспонденції, а не п. 4 наказу «Про затвердження інструкції щодо проведення виконавчих дій» та Законом України «Про виконавче провадження» (ст. 30).
 
Статтею 30 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону.
Разом із цим, коментованою статтею також передбачається, що у разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, встановленому статтею 32 цього Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення.
Стаття 32 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює право державному виконавцю відкласти проведення виконавчих дій за наявності обставин щодо несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості використати надані їм цим Законом права. Державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача або за заявою боржника, або з власної ініціативи на строк до 10 днів. Про відкладення провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторони, суд або інший орган, який видав виконавчий документ.
Також зазначаємо, що відповідно до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, які повинні бути доведені державним виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією. Лише за умови авансування стягувачем в порядку, передбаченому цим Законом, витрат на проведення виконавчих дій документи виконавчого провадження можуть надсилатися учасникам виконавчого провадження рекомендованими листами.
При цьому також повідомляємо, що статтею 85 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у виконавчому провадженні на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні передбачених цим Законом дій, стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до відповідного суду.

 

Іноземний благодійний фонд (не міжнародний, а саме іноземний, в Україні не зареєстрований) має намір відкрити філію на території нашої держави. Положенням про порядок державної реєстрації благодійних організацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 року № 382, питання реєстрації саме іноземних (не міжнародних) благодійних фондів або їх філій не врегульовано. Яким чином слід здійснювати таку реєстрацію? Чи потрібно спочатку змінювати статус іноземного благодійного фонду на міжнародний у країні його реєстрації, а тоді вже реєструвати у порядку, як для міжнародного благодійного фонду, визначеного зазначеним Положенням? Чи можна одразу реєструвати філію іноземного благодійного фонду як філію міжнародного?
 
 Філія іноземного благодійного фонду реєструється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.93 № 145 «Про порядок реєстрації філіалів, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні» та наказу Міністерства юстиції України від 27.06.03 № 75/5 «Щодо формування Реєстру зареєстрованих в Україні міжнародних організацій, філій і представництв іноземних неурядових, громадських та благодійних організацій та об’єднань».
 Реєстрація філіалів, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні здійснюється Мін’юстом.

 

У нашому селищі багато покинутих приватизованих квартир. Їхні господарі проживають на території Росії, не сплачують комунальні послуги протягом 10 років. Чи є спосіб повернути ці приватизовані квартири у комунальну воласність і розподілити їх за чергою?
 
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 № 2482-XII приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), квартир у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Під виразом «відчуження майна» у цивільному праві розуміють спосіб здійснення власником правомочності розпоряджатися належним йому майном шляхом передачі цього майна у власність іншої особи.
Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно зі ст. 319 ЦКУ  власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Стаття 321 ЦКУ передбачає, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, й за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім обставин воєнного або надзвичайного стану, коли можливе наступне повне відшкодування їх вартості.
Також статтею 346 ЦКУ передбачені підстави припинення права власності.  Право власності припиняється у разі:
1)           відчуження власником свого майна;
2)           відмови власника від права власності;
3)           припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;
4)           знищення майна;
5)           викупу пам'яток історії та культури;
6)           викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю;
7)           викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;
8)           звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;
9)           реквізиції;
10)       конфіскації;
11)       припинення юридичної особи чи смерті власника;
12)       в інших випадках, встановлених законом.
 
Також зазначимо, що пункт 6 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачає, що заборгованість власників квартир по укладених угодах, пов'язаних з утриманням будинку та оплатою комунальних послуг, стягується в судовому порядку.

 

Після смерті матері залишилися спадкоємці за законом: чоловік матері, два дорослих синів від першого шлюбу. На яку частину спадку ми з братом можемо претендувати? До речі, шлюб у матері третій, вона постійно змінювала прізвище. Як довести нотаріусу, що ми справді її діти? З нашим батьком вона брала шлюб в 1957 році десь у Челябінську, а розлучалася у 1985 на Камчатці, тому копій наших свідоцтв немає. З вітчимом у нас стосунки чудові, але у нього є ще двоє синів від першого шлюбу, про яких поки що нічого не чути. Але ж у світі всяк буває… Тому хочемо спадщину оформити по закону.
 
Відповідно до ст.1220 Цивільного кодексу України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування отримують спадкоємці за законом в порядку черговості, визначеною у статтях 1261 - 1265 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.1261 Цивільного кодексу України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Отже, у разі, якщо крім чоловіка та двох дітей у спадкодавиці не було інших спадкоємців першої черги, то кожний із Вас має право на 1/3 частину спадкового майна.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, коли спадкоємцями укладено договір про зміну черговості права на спадкування.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Така заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Відповідно до ст. 1270 Цивільного кодексу України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом шести місяців не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Разом з тим, відповідно до частини 3 ст.1272 ЦК України у разі, якщо спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, він має право звернутися до суду з позовом про надання додаткового строку для її прийняття.
Для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом Вам необхідно буде надати нотаріусу доказ Ваших родинних стосунків з померлою, а саме Ваше свідоцтво про народження та належним чином завірені копії (фотокопії) свідоцтв про укладення та розірвання шлюбу Вашою матір’ю (у разі зміни її прізвища), або відповідну довідку органів РАЦС про зміну прізвища.

 

        Повідомте, будь ласка, чи збереглися і де знаходяться:
1)    церковні книги реєстрації (народжень, шлюбів, смерті) таких населених пунктів Житомирської області і за такі періоди:
а) с. Горбаша Ярунського району за 1921 – 1923 роки;
б) с. Березівка за 1899 – 1901 і 1921 – 1923 роки;
 
2) книги реєстрації ЗАГС таких населених пунктів Житомирської області і за такі періоди:
а) с. В.Горбаша Ярунського району за 1921 – 1923 роки;
б) с. Березівка за 1921 – 1923 роки.
 
       Відділ реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Житомирській області повідомляє, що в архівах відділів реєстрації актів цивільного стану Житомирської області книги актових записів зберігаються 75 років, потім передаються на постійне зберігання до Державного архіву Житомирської області. На даний час в архівах відділів зберігаються книги, починаючи з 1934 року, тому заявнику для отримання потрібної інформації необхідно звернутися до Державного архіву Житомирської області за адресою: м. Житомир, вул. Охрімова гора, 2/20.

 

 

Як захистити житлові права мешканців гуртожитків?
 
З 1 січня 2009 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Цей Закон регулює правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які тривалий час на законних підставах зареєстровані та фактично проживають (не менше п'яти років) у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, та не мають іншого власного житла.
У той же час цей Закон не поширюється на громадян, які проживають у гуртожитках, призначених для тимчасового проживання у зв'язку з навчанням, перенавчанням чи підвищенням кваліфікації у навчальних закладах та у зв'язку з роботою (службою) за контрактом; осіб, які мешкають у гуртожитку без законних підстав (без офіційної реєстрації місця проживання); громадян, які проживають у спеціальних гуртожитках, призначених для тимчасового проживання, осіб, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі і потребують поліпшення житлових умов, або жила площа яких тимчасово заселена, або повернути колишнє жиле приміщення яким немає можливості; на військовослужбовців, працівників Збройних Сил України та Міністерства внутрішніх справ України, які проживають у гуртожитках; а також на осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз; на осіб, які проживають у гуртожитках, що мають статус соціальних на момент набрання чинності цим Законом.
Громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, які проживають у гуртожитках, що є об'єктами права державної чи комунальної власності, з 2009 року мають право на приватизацію займаного житла у вигляді окремої кімнати (кількох кімнат, жилих блоків, секцій).
Громадяни, які проживають у гуртожитках, що перебувають у власності підприємств, установ, організацій, утворених у процесі корпоратизації чи приватизації, набувають право на приватизацію займаних жилих приміщень після передачі таких гуртожитків у комунальну власність та за умови, що вони фактично проживають у таких гуртожитках правомірно і тривалий час.
Приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється шляхом безоплатної їх передачі громадянам з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; продажу надлишків загальної площі жилих приміщень громадянам України, які мешкають у них.
Водночас не можуть бути приватизовані у гуртожитках приміщення загального користування, а також вбудовані, прибудовані та надбудовані приміщення, що використовуються для експлуатації таких гуртожитків.
Допоміжні приміщення (кладовки, сараї, колясочні тощо) у гуртожитках передаються у спільну неподільну власність власникам квартир безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Власники жилих приміщень у гуртожитку як співвласники приміщень загального користування зобов'язані створити умови для безперешкодного користування ними іншим мешканцям гуртожитку (у тому числі тим, які не приватизували кімнати у цьому гуртожитку, а також іншим особам, які на законних підставах проживають у гуртожитку або забезпечують його обслуговування).
Громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, які на законних підставах зареєстровані та тривалий час (не менш як п'ять років) проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених шляхом корпоратизації чи приватизації колишніх державних підприємств, крім тих організацій, які створено органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, у разі, коли такі гуртожитки не передаються їх власниками у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання в таких гуртожитках до розв'язання їх житлової проблеми. Для сприяння таким громадянам у розв'язанні їх житлової проблеми вони беруться відповідними місцевими радами в установленому порядку на квартирний облік для надання їм (їх сім'ям) соціального житла на загальних підставах.
Забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, без попереднього надання їм (їх сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей. Виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків допускається лише у випадку визнання  гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей, на підставі рішення, про визнання гуртожитку аварійним чи непридатним для проживання людей, яке приймається виконавчим органом відповідної місцевої ради на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку з наступним затвердженням сесією цієї ради.
Усім мешканцям гуртожитку, визнаного аварійним чи непридатним для проживання людей, терміново надається інше, придатне для тимчасового проживання людей житло тим органом місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади, на території якої розміщено такий гуртожиток.
Вищезгаданий нормативний акт передбачає, що передача гуртожитків у власність територіальних громад має бути здійснена протягом трьох років.
 
Після прийняття гуртожитку у власність територіальної громади місцева рада приймає на сесії в межах своєї компетенції відповідне рішення щодо подальшого його використання, а саме:
а) залишити цілісний майновий комплекс у статусі "гуртожиток" та дозволити приватизацію його жилих і нежилих приміщень. У цьому випадку здійснюється приватизація жилих та допоміжних приміщень гуртожитку його законними мешканцями;
б) надати цілісному майновому комплексу статус "соціальне житло" та не дозволяти приватизацію його жилих приміщень. У цьому випадку приватизація жилих та допоміжних приміщень гуртожитку не здійснюється, а колишнім законним мешканцям гуртожитку, за їх згодою, надається відповідне соціальне або інше житло;
в) перепрофілювати гуртожиток та використовувати цілісний майновий комплекс колишнього гуртожитку за іншим призначенням. У цьому випадку місцева рада приймає окремо відповідне рішення згідно з чинним законодавством та виходячи з власних можливостей, а колишнім мешканцям колишнього гуртожитку, за їх згодою, надається відповідне соціальне або інше житло;
г) знести цілісний майновий комплекс колишнього гуртожитку та дозволити будівництво соціального житла. У цьому випадку особи, на яких поширюється дія цього Закону, підлягають переселенню в інше придатне для проживання людей житло, що належить на праві власності або на праві користування відповідній місцевій раді;
ґ) знести колишній гуртожиток та вивільнити земельну ділянку з наступним її продажем на аукціоні. У цьому випадку особи, на яких поширюється дія цього Закону, підлягають переселенню в інше придатне для проживання людей житло, що належить на праві власності або на праві користування відповідній місцевій раді. Таким особам, за їх згодою, виконавчим органом місцевої ради може бути видана грошова компенсація за взяття ними (їх сім'ями) житла в оренду на певний строк (але не більше одного року). Розмір і порядок  видачі зазначеної компенсації визначає кожна місцева рада самостійно відповідно до вимог чинного законодавства та виходячи із власних можливостей.

 

 

             Чи обов’язкове нотаріальне посвідчення довіреності, виданої на підставі укладеного договору доручення фізичною особою-підприємцем (довірителем) на ім’я іншої фізичної особи (повіреного) на право представництва її інтересів при оформленні та погодженні проектної документації у випадку якщо у фізичної особи-підприємця відсутня печатка або у випадку якщо довірителем є просто фізична особа.
 
            Відповідно до вимог статті 244 Цивільного кодексу України (ЦКУ), представництво,   яке   грунтується   на   договорі, може здійснюватися за довіреністю.  Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою (довірителем), яку представляють, безпосередньо третій особі. Відповідно до вимог статті 245 ЦКУ форма довіреності   повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою  
організації,   в   якій довіритель працює, навчається,
перебуває на стаціонарному лікуванні, або   за   місцем   його
 проживання.
          В усіх інших випадках довіреність повинна бути нотаріально посвідчена.

      

 

 

     Чи може нотаріус засвідчити копію сертифікату незалежного тестування?

 

       Відповідно до технічного опису сертифікату зовнішнього незалежного оцінювання (Додаток 1 до наказу Міністерства освіти і науки України 28.03.2008 № 267) в основній частині цього документу вказуються прізвище,  ім'я, по батькові учасника тестувань, предмет, з якого проводилося зовнішнє незалежне  оцінювання,  отримані  оцінки  за шкалою 100-200 балів.
       Якщо оцінювання передбачало окремий тест, то вказуються предмет цього тесту та отримані результати за 12-бальною шкалою. Нижче цієї  інформації   вказуються   прізвище   й   ініціали керівника   Українського   центру   оцінювання  якості  освіти  та розміщуються
підпис і печатка Українського центру  оцінювання якості освіти.  Тобто, вищезгаданим технічним описом не передбачено факсимільне або кольорове сканування печатки та підпису. Це означає, що копію сертифікату зовнішнього незалежного тестування нотаріально посвідчувати не можна.  Таке право мають лише  вищі навчальні заклади.

 

 

    У  даний  час  я  перебуваю  в  місцях  позбавлення  волі. Нещодавно у  мене  помер  батько. Прошу  пояснити, яким  чином  я  можу  прийняти спадщину.

    Особа, яка пропустила шестимісячний строк для прийняття спадщини у звязку з тим, що перебуває у місцях позбавлення волі, може видати довіреність на ведення справ у суді для того, щоб отримати в судовому порядку додатковий термін для прийняття спадщини. Після рішення суду особа пише в простій письмовій формі заяву про прийняття спадщини і надсилає поштою до державної нотаріальної контори, де відкрита спадкова справа. Це буде підтвердженням того, що особа заявила про прийняття спадщини.

     Відповідно до частини 3 статті 1272 Цивільного кодексу України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Тобто, подається  «позов про визначення (встановлення) додаткового строку для прийняття спадщини».

    Задовольняючи позов,  суд встановить позивачеві такий додатковий строк, який би був достатнім для подання особою заяви про прийняття спадщини. Ним може бути тиждень, місяць залежно від різних обставин: віку, стану здоров’я, місця проживання.

Подання такої заяви – нескладна юридична дія, а тому тривалішого часу для підготовки до її вчинення не потребує. 

 

 

  

      Моєму синові від першого шлюбу 15 років. Протягом семи років я сплачую колишній дружині, з якою проживаю окремо,  аліменти на дитину. Зараз маю намір оформити договір дарування однокімнатної квартири своєму синові. Чи можу я у такому випадку припинити право на аліменти?

 

 

      Той з батьків, з ким проживає дитина, і той з батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір обов’язково нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації. Якщо дитина досягла 14 років, вона бере участь в укладанні такого договору, а також як учасник сімейних відносин має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

 

 

             

     З яких причин може відбутися розірвання договору дарування та протягом якого періоду можна звернутися до суду за захистом своїх порушених прав?

 

      Договір дарування є не тільки правовою формою безоплатної передачі речі у власність обдаровуваному, а й виявом довіри, доброго ставлення дарувальника. Тому поряд з правовими виникають відносини й морального характеру.

      Дарувальник має право розірвати договір дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці останнього мають право вимагати розірвання договору дарування.

      Дарувальник може вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунку, що має для дарувальника велику майнову цінність (наприклад, як пам’ять). Він має таке право і у тому випадку, якщо річ, яка становить історичну, наукову, культурну цінність, може бути знищена або істотно пошкоджена внаслідок недбалого  ставлення обдаровуваного  до неї. У разі виявлення фактів недбалого ставлення до зазначених речей дарувальник має право (якщо на момент висування претензій дарунок є збереженим) вимагати розірвання договору в односторонньому порядку.

      У випадку припинення права власності на подаровану річ  обдаровуваний повинен повернути її дарувальнику у тому стані, в якому ця річ існувала на момент розірвання договору. Отримані обдаровуваним плоди, доходи від речі залишаються у нього.

       До вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність – один рік. Її строки встановлені безпосередньо законом і не можуть  бути змінені угодою сторін.

 

 

 

 

 

 

 

       Здаю в оренду свою квартиру. Чи повинен я укладати письмовий договір найму житла і посвідчувати його нотаріально?

        Договір найму житла згідно зі ст. 811 Цивільного кодексу України (ЦКУ) укладається у письмовій формі. Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов угоди - про предмет договору, а також усіх тих пунктів, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Водночас недотримання сторонами договору вимог закону щодо обовязкової форми не тягне за собою визнання договору недійсним. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, але показання свідків суд не братиме до уваги (ст. 218 ЦКУ).

      Договір оренди нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню. Нотаріус зобовязаний надіслати повідомлення про посвідчення такого договору податковому органу за основним місцем проживання платника податку – орендодавця.

 

    На початку цього року придбала приватизовану квартиру. Чи повинна її приватизувати?

     Ні, оскільки правовстановлюючим документом є договір. Відповідно до положень чинного законодавства за договором купівлі-продажу продавець передає квартиру у власність покупцеві, а той приймає помешкання і сплачує за нього суму, вказану в договорі. Така угода укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Згідно зі ст. 334 ЦКУ право власності виникає у набувача з моменту державної реєстрації.

     Отже, квартира належить вам на праві власності, що підтверджується договором купівлі-продажу, який є правовстановлюючим документом, і переоформлювати приватизацію не потрібно.

 

     Чи може подружжя укласти спільний заповіт?

      Право  скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить на праві спільної сумісної власності, надане чоловіку та дружині статтею 1243 Цивільного кодексу України. Подружжя має право скласти такий заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. У разі складення згаданого документу частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого, який його пережив. Якщо останній помирає, право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. Після смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону на відчуження майна, зазначеного у спільному заповіті. За життя чоловіка та дружини кожен з них може відмовитися від цього заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.

 

 

  У яких випадках до працівника може бути застосовано дисциплінарне стягнення?

 

         За порушення трудової дисципліни передбачено лише один із двох заходів дисциплінарного стягнення – догана або звільнення (ст. 147 Кодексу законів про працю). Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано переважне право на прийняття на роботу працівника. Особи, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише на підставах, передбачених законодавством.

        Згідно зі ст. 148 КЗпП дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у звязку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

       Дисциплінарне стягнення не може бути накладене  пізніше 6 місяців з дня вчинення проступку. До застосування цього заходу впливу за порушення трудової дисципліни власник або уповноважений орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

       Обираючи вид стягнення, власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

       Працівник має право оскаржити дисциплінарне стягнення у порядку, встановленому законодавством (ст. 150 КЗпП України).

 

 

         Нещодавно я була у відпустці без збереження заробітної плати і захворіла. Чи надається в такому разі допомога по тимчасовій непрацездатності?

 

        Допомога за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати не надається. Підстави для її відмови встановлені у частині 1 ст. 36 Закону України “Про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”.

 

 

 

         Я узяла відпустку повної тривалості, а звільнилася з підприємства ще до закінчення робочого року. Керівництво поставило мене перед фактом, що відрахує із зарплати зайву суму. Чи законно це?

 

      Для покриття заборгованості працівника власник (уповноважений ним орган) проводить відрахування із зарплати за дні відпустки, наданої в рахунок невідпрацьованої частини робочого року (ст. 22 Закону України “Про відпустки”).

      Розраховуючись з працівником при звільненні, обчислюється сума відпускних, яку було нараховано за дні невідпрацьованого ним періоду. Далі обчислюють зарплату за відпрацьовані в поточному місяці дні та віднімають від неї суму зайвих відпускних. З отриманої суми стягують податок з доходів та соціальні внески. Якщо ж заробітку за поточний період не вистачає для компенсації виплачених наперед коштів, то працівник повинен внести відповідну суму до каси підприємства. У разі відмови це зробити роботодавець може звернутися до суду.


 

        Три роки живу без паспорта, оскільки  втратив його. Чи передбачено законом якусь відповідальність за проживання без паспорта?

 

         Згідно зі ст. 197 Кодексу про адміністративні правопорушення проживання громадян без паспорта та без реєстрації тягне за собою попередження або штраф від 1 до 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Те саме передбачено й за недбале зберігання паспорта, що спричинило його втрату, а також за допущення громадянами проживання у займаних ними житлових приміщеннях осіб без паспортів чи реєстрації (ст.ст. 198, 199 Кодексу).

         Якщо посадова особа підприємства, установи, організації прийняла на роботу громадянина без паспорта, вона буде оштрафована на суму від 1 до 3 неоподатковуваних мінімумів громадян.

          Те саме порушення, допущене посадовою особою після застосування до неї протягом року заходу адміністративного  стягнення за такі дії, тягне за собою штраф від 10 до 14 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

     Які особливості видачі свідоцтва про право власності на долю в спільному майні подружжя у випадку смерті одного з них?

 

    У разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку їхнього спільного майна видається державним нотаріусом на підставі  письмової заяви другого з подружжя. При зверненні за свідоцтвом про право власності за мету ставиться визначення частки майна померлого та обсягу спадкового майна. Дане свідоцтво видається за місцем відкриття спадщини.

       При видачі свідоцтва про право власності в разі смерті одного з подружжя перевіряються факти щодо реєстрації (розірвання) шлюбу; придбання майна під час перебування в шлюбі; право власності на майно, що підлягає реєстрації; смерті одного з подружжя; згода органів опіки та піклування при наявності неповнолітніх спадкоємців померлого подружжя. Факт смерті підтверджується свідоцтвом про смерть, питання про згоду органів опіки та піклування вирішується шляхом прийняття ними відповідного рішення.

      Свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя в разі смерті одного з них може бути видане тільки на половину спільного майна подружжя. На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності. Якщо серед спадкоємців є особи, над якими встановлена опіка чи піклування, свідоцтво про право власності  на частку в спільному майні подружжя видається за наявності дозволу органу опіки чи піклування.

       Видане свідоцтво підлягає державній реєстрації у відповідному органі. Свідоцтво про право власності є одночасно документом, що визначає частку у спільному майні подружжя, а також правовстановлювальним документом.

 



 

           Я  хочу  продати  частину  земельної  ділянки, однак  нотаріус  вимагає окремий  державний  акт саме на цю частину. Чи правильно це?

 

         Так, правильно. Для відчуження частини земельної ділянки необхідно виготовити державний акт на частину, що відчужується, та на частину, що залишається. Земельний кодекс України (ЗКУ) зазначає, що земельна ділянка -  це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Формування внаслідок поділу земельної ділянки двох або більше її частин передбачає зміну меж ділянки, тому повинен розроблятися проект відведення одночасно на всі новостворені земельні ділянки, який погоджується із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, із наступним оформленням правовстановлюючих документів.
        Згідно зі ст. 125 ЗКУ право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. П
ерехід права власності на земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод відбувається за умови посвідчення даної земельної ділянки державним актом на право власності на земельну ділянку, зареєстрованого у встановленому законодавством порядку. При цьому частина земельної ділянки не може бути об'єктом таких угод.

       Відповідно до ст. 132 ЗКУ угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.

 

 

 

           Мій  батько  хоче подарувати  земельну ділянку нашій малолітній   дочці.  Які  документи потрібно подати нотаріусу для того, щоб  укласти такий договір?

 

      При укладенні договору дарування слід памятати, що дана земельна ділянка не повинна підпадати під дію мораторію.  Для  вчинення правочину обов’язково має бути дозвіл органу опіки та піклування і бажано, щоб у ньому було чітко зазначено, на який саме правочин надається дозвіл.

       Нотаріусу  також  необхідно подати заяву від батьків дитини про те, що вони не заперечують щодо отримання їхньою  малолітньою дитиною дарунка,  хоча  саме  вони виступають законними представниками  малолітньої дитини при укладенні договору. Також  потрібна  заява від дружини відчужувача  про згоду на відчуження нерухомого майна, що це їхня спільна сумісна власність.

 

 

        Нещодавно я отримала у спадщину земельну ділянку, однак  протягом  року  я зобов'язана її відчужити, бо не  маю громадянства  України. Однак чула, що діє мораторій на  відчуження  земель сільскогосподарського призначення, тому  вирішила оформити довіреність на  розпорядження цією земельною ділянкою, але  нотаріус мені  відмовив. Чи правильно він вчинив?

 

 

     Справді, до набрання чинності Законів України «Про державний земельний кадастр» та «Про ринок земель» продовжується дія заборони купівлі-продажу або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених Земельним кодексом України, тож угоди, укладені відносно зазначених земельних ділянок та земельних часток (паїв) під час дії заборони, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження,  чи передання прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє, є недійсними з моменту їх укладення.

      При посвідченні договору відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення нотаріус, детально вивчивши надані документи, повинен бути переконаний, що відчужувана вами земельна ділянка підпадає під дію частини 4 ст.81 Земельного кодексу України, в якій йдеться про те, що землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, підлягають відчуженню протягом року. Згідно зі статтями 125, 126 Земельного кодексу України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем державного акту -  документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

 

 

      Я  маю  намір  продати житловий  будинок  та земельну ділянку, яка була надана  для будівництва й обслуговування цього житлового будинку. Чи оподатковується податком з доходів фізичних осіб земельна ділянка, якщо це буде  перший продаж нерухомості в цьому (2008) році?

 

дохід, отриманий  платником  податку від продажу (не частіше  одного  разу протягом звітного податкового року) житлового будинку,  квартири або частини квартири, кімнати, садового будинку, включаючи  земельну  ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також  господарсько-побутові  споруди  та  будівлі, розташовані на такій  земельній ділянці, не оподатковується, якщо загальна площа такого  житлового будинку, квартири або частини квартири, кімнати, садового будинку не перевищує 100 квадратних метрів. У разі перевищення цієї площі частина доходу пропорційна сумі такого перевищення і  підлягає  оподаткуванню  за  ставкою  в  розмірі  1 відсотка від вартості даного об'єкта нерухомого майна.
       Дохід від   продажу   об'єкта   нерухомого   майна визначається, виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна.


 

У 1999 році  я  купила  будинок,  але договір купівлі-продажу десь загубила.  До кого я  можу звернутися, щоб отримати дублікат? Чи  буде  дійсний  оригінал документа, якщо я  отримаю його дублікат?

 

 Щодо видачі дублікату  документа, то пунктом 29 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що у разі  втрати  документа,  посвідченого  або  виданого нотаріусом чи посадовою  особою  виконавчого  комітету  сільської, селищної,  міської ради,  за письмовою заявою осіб,  за дорученням яких або щодо яких вчинялася нотаріальна дія, нотаріусом державного  нотаріального  архіву  видається  дублікат  утраченого документа. До передачі  в архів примірників документів,  посвідчених або виданих  нотаріусом,  дублікат  утраченого   документа   видається нотаріусом за місцем його зберігання.

      Дублікат  повинен  містити  весь текст посвідченого або  виданого  документа,  оригінал  якого  вважається  таким,  що  втратив чинність. На дублікаті ставиться відмітка про те,  що він має силу оригіналу, і вчиняється посвідчувальний напис. Крім того, про видачу дубліката нотаріус робить відмітку на примірнику документа, який  зберігається  в  справах  державної  нотаріальної контори чи приватного нотаріуса.

 

      

  

 

 Моя  сусідка глухоніма, але я можу з нею порозумітися. Вона  хоче видати довіреність на  моє  імя для  представлення  її інтересів.  Чи може  нотаріус  посвідчити довіреність від глухонімої особи?

 

Так, нотаріус  має право  вчиняти нотаріальні  дії від імені  глухонімої особи, застосувавши правила, що передбачені пунктом 16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: якщо глуха,  німа або глухоніма фізична особа,  що звернулася за  вчиненням  нотаріальної  дії,  письменна,  вона  сама прочитує документ і підписує його.  Якщо така  особа  неписьменна,  то  при вчиненні   нотаріальної  дії  обов'язково  повинна  бути  присутня письменна  особа,  яка  може  порозумітися  з  глухою,  німою  або глухонімою особою і посвідчити своїм підписом, що зміст правочину, заяви чи іншого документа відповідає  волі  учасника  нотаріальної дії.

 

 

 

 

      Я літня хвора людина, живу у  віддаленому  селі. Хочу  зробити заповіт на  мою сусідку, яка за  мною доглядає. Чи  можу я зробити заповіт у  сільській  раді?

 

У населених пунктах,  де  немає  нотаріусів,  посадові  особи виконавчих комітетів сільських,  селищних,  міських  рад посвідчують заповіти та  довіреності, засвідчують вірність копій документів і виписок з них, засвідчують справжність підпису на документах, а у населених пунктах, де немає державних нотаріусів,  посадові особи  виконавчих  комітетів  сільських,  селищних,  міських рад  також вживають заходів щодо охорони спадкового майна та накладають і  знімають заборону відчуження жилого будинку, квартири,  дачі, садового  будинку,  гаража,  земельної  ділянки, іншого нерухомого майна.

Відомості  про  заповіти   підлягають обов'язковій реєстрації в Спадковому   реєстрі.

 

   

 

      Моя  сестра інвалід першої групи, я її доглядаю. Нещодавно  у неї помер чоловік, з яким вона перебувала у шлюбі, хоча вже  давно не  жили разом. Після  його смерті залишився будинок і земельна  ділянка, на  які  він склав заповіт на  свого родича. Чи має право моя  сестра на  частину  спадщини?

 

 

        Ваша  сестра  має право на обов’язкову частку в спадщині, незалежно від наявності заповіту. Відповідно до ч. 1 ст.1241 Цивільного кодексу України неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка б належала кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка). Інваліди І, ІІ, ІІІ груп є непрацездатними. Обов’язкова частка виділяється у тому разі, якщо порушуються права такого спадкоємця: він не зазначений у заповіті або йому заповідана частка, що є меншою від обов’язкової.

 Право на отримання обов’язкової частки не може бути поставлене в залежність від згоди інших спадкоємців. Однак якщо інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва про право на спадщину на обов’язкову частку, то з відповідним позовом вони мають право звернутися до суду.

 

 

Усі права на матеріали, розміщені на цьому сайті, належать Головному управлінню юстиції у Житомирській області

Copyright © 2008 Веб студія SEOTM Створення сайту, розробка сайту